Розмаїття традиційної музики Карпат

карпати3

Природні, ландшафтні й економічні ресурси Українських Карпат зумовили не лише екологічні та адміністративні умови життя місцевого населення, а й своєрідність і неповторність культури. Адже тут взаємодіяли  національні культури різних субетносів, традиції яких перепліталися, творячи різнобарвне плетиво співів і музики, легенд і оповідей. Розмаїтість духовної культури регіону складно осмислити. Передусім це стосується самобутнього музичного стилю.

Мажорний іонійський лад бойківського ладканково-коломийкового мелосу, мінорна півторасекундовість та орнаментальна візерунковість орієнтальних вкраплень в гуцульській й марамороській музиці, чардашеподібна пунктирність ритміки лемківських приспівково-танцювальних комплексів по обидва боки Полонинського хребта демонструють на диво строкату природу ритмо-інтонаційного «килима» музичних жанрів Карпат, і відносну стійкість і “вірність”  ладово-інтонаційних засад архаїчним устоям «матірнього пня» (Ф. Колесса). Що зумовлює найбільшу непохитність цим напливовим устоям Бойківщини – «центральне» географічне її розташування, відносна віддаленість від румунсько-угорського елемента, чи ментальна властивість бойків бути несприйнятливими до всього чужого? Відносно незначний політичний та соціокультурний вплив іншоетнічних елементів? Чому гуцульський мелос зберіг цю “вірність” лише у половині свого інтонаційного субстрату, а лемківський зазнав відчутних трансформацій – не лише ладово-інтонаційних, а передусім ритміко-агогічних ознак стилю? Для осмислення цих та багатьох інших складних питань мело- та ритмостилістики карпатського музичного фольклору прислужаться представлені на диску сумлінно відібрані й збережені перлини традиційної музики з українських карпатських гір.

Запропонований матеріал репрезентує широкий спектр жанрів і стильових комплексів пісенної та інструментальної традиційної музики гірського масиву Українських Карпат, демонструючи монолітність і розмаїтість музично-стильових характеристик регіону в цілому.

Вже із першого сиґнального пастушого награвання на гуцульській телинці «Як худобу виганяють» (№ 1, також – 32 – 34) слухач поринає у своєрідний музично-культурний простір. Що далі, то більше: гуцульські обрядові – весільні (№ 6 – 7), танцювальні (8, 36 ), до співу (13 – 15, 27, 29), «умерскі» (18 – 19), сольні й ансамблеві інструментальні імпровізації (23 – 26), полонинські (28, 30), колядницькі (2-4, 35) відтворюють гуцульську співацьку та інструментальну культуру достатньо повно і глибоко. Жодні примітивні й узагальнено наближені до сценічного мислення формулювання назв цих творів – «Гуцульські мелодії», «Варіації», «Старовинні гуцульські мелодії» тощо не з’ясовують особливостей структури, а тим більше обрядової чи побутової семантики цих наспівів та награвань (гуц. – «єгра»). Завдяки фольклористам 1960 – 1970-х років, зафіксовано унікальні записи  (серед них особливо вирізняються пісенні та вокально-інструментальні композиції, зафіксовані С. Грицою) – помітно руйнують стереотип про «виключну інструментальність» гуцульської традиції.

Бойківщина стилістично як «найчистіший» українсько-карпатський  реґіон – представлена не численними, але максимально етнографічно означеними й характерними зразками обрядової (№ 5, 10, 38), побутової (12, 31, 37), танцювальної (9, 11) культури підгірської, метропольної та кресової (гуцульсько-бойківської та лемківсько-бойківської) ареалів.

Лемківський (№ 3, 33), мараморошський (27) та буковинський (22) музичні субдіалекти представлені на диску, умовно засвідчують їх стильову відмінність від основного масиву музично-етнографічних особливостей традиційної музики Українських Карпат.

Феномен різнобарвної та монолітної традиційної музичної культури українців Карпат представлено на диску такими вершинами світового фольклорного виконавства, як «Николаєва», «Вовчанська співана», гра безсмертного гуцула Моґура, бойків В. Ігнатища,  М. Мураля, бервінковим співом з Прокурави  та грою гуцулів М. Тафійчука, М. Нечая, Р. Кумлика та ін.

Михайло Хай,

доктор мистецтвознавства