Поділля

поділля3

Сучасний історико-етнографічний регіон Поділля, розташованого на Подільській височині, охоплює територію крайніх західних районів Черкаської області, північ Одеської, Вінницьку область, Хмельницьку та Тернопільську, крім північних районів. На півдні Поділля обмежене руслом ріки Дністер й межує з Причорномор’ям, Буковиною, на сході – з Наддніпрянщиною, на півночі – з Волинню та на заході – з Галичиною. Важлива складова території Поділля – басейн Південного Бугу та лівобережний басейн Дністра.

Три основні сучасні області (Вінницька, Хмельницька та Тернопільська) утворюють умовно східне, середнє та західне Поділля. Якщо вважати західним кордоном Поділля правобережжя Збруча, Тернопільщина виходить за межі історико-етнографічної зони Поділля. За дослідженнями мовознавців подільський говір охоплює південну частину Хмельницької та Вінницької областей, західні райони Черкаської, Кіровоградської, Миколаївської та Одеської областей. Інші дослідники до Поділля залучають також південно-східні райони Тернопільської області.

Історично межі Поділля також були досить мінливими. У літописах територія Поділля пов’язана з проживанням тут слов’янських племен тиверців та уличів. Тоді Поділля називали «Пониззям», ХІV ст. – Подільською землею, з ХV ст. – Подільським воєводством у складі польських земель та з ХVІІІ – Подільською губернією, що складалася з 12 повітів та центром у м. Кам’янець-Подільський.
Поділля зазнало польської та турецько-татарської. У процесі багаторічного визвольного руху найважливіші події пов’язані із повстаннями під проводом Мухи (ХV ст.), Северина Наливайка (ХVІ ст.), Семена Палія (ХVІІІ ст.), У. Кармалюка (ХІХ ст.). Ці події знайшли відображення у історичній та соціально-побутовій пісенності краю (№№ 30-33, 36).

Споконвіку основною для населення Поділля була господарська діяльність: землеробство, тваринництво, цехова організація праці, народні промисли: вишивка і ткацтво, кераміка, ковальство, кушнірство, писанкарство, різьбярство та народна скульптура, гончарство, народний живопис, народна медицина тощо. Усі аспекти життя подолян знаходили свій відбиток у звичаєвості та системі обрядів, в усній народній творчості: міфологічних віруваннях, казках, легендах, народних піснях, у інструментальній музиці й танцювальній культурі.

Поділля славиться народним співом. Українські народні пісні з мелодіями тут записували С. Руданський, А. Коципінський, М. Лисенко, К. Квітка, Г. Танцюра, А. Конощенко, В. Харків, М. П. Гайдай, В. Милятицький, А. Кудрицька, А. Постоловський, Н. Присяжнюк, М. Руденко, О. Яковчук та інші фольклористи.

Найбільший вплив на формування народної звичаєвої культури та пісенності Поділля мав річний землеробський цикл та сімейний побут. Річний цикл пісень розпочинався новорічно-різдвяними святами, під час яких виконували світські та релігійні колядки та щедрівки (№№ 1-4). Найактивнішим регіоном побутування зимового календарного циклу пісень, зокрема, й маланкування (співів на Маланку) залишається Подністров’я. Колядки та щедрівки типові для всього Поділля, поступово втрачаючи популярність у крайніх західних районах.

Натомість, з рухом на захід все більшого поширення набувають весняні співи – гаївки (№№ 5-6), які тут утворюють широко розвинений цикл пісень, здебільшого великодніх. Тут зафіксовано чимало ігрових, побутових та жартівливих веснянок, які активно побутують на Поділлі та Прикарпатті. Влітку співають купальсько-петрівчані, які виконують здебільшого з двома основними типовими наспівами, та жнивні пісні, пов’язані із святкуванням свята Івана Купала, Петра і Павла та жнивами (№№ 7-10). Аграрна тематика у календарно-обрядових піснях тісно переплітається із любовно-шлюбною та родинно-побутовою.

Родинно-обрядова пісенність на Поділлі найповніше представлена весільними співами. Як і скрізь по Україні, подільський весільний цикл співів і танків, інструментальної музики утворює своєрідну музичну канву розвиненої народної драми весілля (№№ 11-19). Як і скрізь, тут існує традиція виконання багатьох текстів весільних пісень із кількома типовими наспівами. Найбільшу кількість текстів виконують з двома основними типовими наспівами «святкової» інтонаційної сфери. Меншу кількість – також з іншими наспівами та мелодіями «тужливих» весільних співів. Найбільшою архаїкою на Поділлі відрізняються саме весільні співи, у яких завдяки стійкості традиційного весільного обряду були збережені й найдавніші мелодії та стиль прадавнього виконавства. Велику роль у весільній драмі відіграє також інструментальне музикування, виконання різноманітних танців та маршів (23, 25, 29). На західному Поділлі особливу роль у весіллі відіграють весільні вівати, що мають коріння у польській народній культурі. Вони ж спричинили значний вплав також і на формування родинно-побутової пісенності західного Поділля.

Значне поширення, особливо на східному Поділлі, набули східні та західноукраїнські колискові пісні та забавлянки (№№ 20, 38). Тут також побутують поховальні пісні, голосіння та псальми біблійно-моралізаторського змісту (№ 37).

Як і скрізь, на Поділлі особливою любов’ю виконавців користуються балади, необрядова лірика та епіка. На Поділлі широко представлені балади родинно-побутової тематики (№ 28). У подільських баладах спостерігаємо подібність до розспіваної мелодики необрядової лірики, або, навпаки, поєднання трагічного сюжету з бадьорою маршовою мелодикою. Таке поєднання характерне для піснень про дівчину-покритку («Ковалю, ковалю», «Тихо, тихо Дунай воду несе»), що може свідчити про побутування творів у солдатському середовищі. Найпоширеніші на Поділлі балади про отруєння козака дівчиною з ревнощів, про розлучення закоханих голубів («Ой там, на горі»), загибель (утоплення) закоханого козака або дівчини, чоловіка-двоєженця, лиху свекруху, дочку-пташку тощо.
Окрасою подільського мелосу можна вважати пісенну лірику з її розлогим багатоголоссям (№№ 21, 22, 24, 26, 27). Подільське багатоголосся – зазвичай просте або подвоєне в октаву низькими (чоловічими) голосами двоголосся. Зустрічаємо також фрагменти виконання наспіву трьома голосами паралельними тризвуками або із самостійним поліфонічним рухом кожного голосу. Двоголосний рух здебільшого терцевий, квінтовий, октавний або мішаний.

Сольний зачин мелострофи найчастіше продовжує дует, до якого зрештою приєднується гурт, здебільшого у реприз ній другій частині мелострофи. Іноді гуртове звучання змінює сольний зачин вже у другій частині першої половини мелострофи. Загальне кадансування мелострофи переважно октавне із характерним низхідним рухом з другого щаблю ладу на тоніку. Для Поділля характерне співвідношення терцевої гетерофонії гуртового співу та октавного прикінцевого кадансування.

Серед найпоширеніших на Поділлі зразків необрядової лірики пісні «По той бік гора», «Ой у полі три криниченьки», «Гиля, гиля, сірі гуси», «Ой вийду я на ту гору», «Чорноморець, матінко, чорноморець», «Посію я рожу», «Сивий коню», «Ой у полі криниченька» та інші.

Поширені на Поділлі жартівливі й танцювальні пісні (№ 35). Серед танцювальних ритмів вокально-інструментального народного співу Поділля характерні тропаки, гопаки, козачки, польки, мазурки, краков’яки. Серед найпоширеніших тут жартівливих пісень «Василиха», «Гречаники», «Пташине весілля», «Про комара».

В різні історичні періоди населення Поділля підтримувало економічні, політичні та культурно-мистецькі зв’язки з Прикарпаттям, Волинню, Наддніпрянщиною. Значний вплив на подільську пісенність мали українсько-польські та українсько-російські зв’язки, тому в народній музиці Поділля знаходимо чимало полонізмів та русизмів, слов’янські та неслов’янські назви народних танців тощо.

Подільські наспіви, маючи паралелі з мелодикою сусідніх регіонів, водночас складають єдину стильову регіональну традицію з відмінностями східно-подільського та західно-подільського виконання. Інтонаційний склад подільських наспівів вражає яскравістю, художньою досконалістю, оригінальністю разом із характерною подільською вимовою та інструментальною музикою.

Останніми роками все спостерігаємо стрімкий зріст захоплення творами народної музичної культури, активне впровадження їх у самодіяльний, професійний та фольклорний побут. Диск із записами найцікавіших та найяскравіших творів народної музики Поділля представляє автентичну традицію музикування, що зберегла до наших днів неперехідну цінність. Його видання спрямоване на збереження для нащадків та популяризацію неоціненних скарбів подільського співу та інструментальної гри. В ньому зосереджені перлини багаторічної історії фонозаписів самобутньої мелодики Поділля, що мають неперехідне пізнавальне та виховне значення.
Людмила Єфремова,
доктор мистецтвознавства