Особливості традиційної культури північної Мараморощини (повіт Марамýреш, Румунія)

maramures

На сьогодні існує чимало земель з корінним українським населенням, традиційна музика яких маловідома й зовсім не досліджена. Особливо це торкається територій, які через різні історичні обставини опинилися в межах інших держав. До таких окраїнних маргінальних земель відноситься південний Марамóрош (повіт Марамýреш, Румунія). Це територія з частиною корінного українського населення, яка зараз знаходиться у межах іншої держави.  Дві частини колись єдиного історичного краю мають умовні назви — північний Марамóрош – займає частину Закарпатської області і належить Україні, а південний Марамóрош (або повіт Марамýреш) – територія Румунії.

Восени 2013 року мені вперше довелося відвідати ці краї. Часто буваючи у фольклорних експедиціях в селах Тячівського та Хустського районів Закарпатської області, я й уявлення не мала про те, як живуть люди по іншу сторону Тиси. Тому справжнім відкриттям для мене стали українські села повіту Марамуреш, які зберегли (подекуди й краще, ніж на українській землі) давні народні традиції. Цікаво, що ця частина української етнічної території, будучи складовою Угорського королівства, Трансільванського князівства та Австро-Угорської імперії, не входила до складу жодної слов'янської держави.  Незважаючи на такі складні історичні обставини, мешканці українських сіл продовжують зберігати рідну мову (гуцульська та долішньо-марамороська говірки), народні звичаї і, звичайно ж, традиційну музичну культуру. Багатьма науковцями відзначалося, що на “маргінальних” землях (тобто територіях, які опинилися у складі іншої держави) краще зберігається культура. І справді, будучи ізольованими від більшої частини етносу, вони ніби “консервують” кращі зразки архаїчної традиції.

Фольклористи, що вивчали музичну культуру Карпат ніколи не досліджували південну частину Мараморощини. Зокрема, видатний український етномузиколог Володимир Гошовський, у своєму огляді музичних традицій Закарпаття (відома у колі фольклористів збірка “Украинские песни Закарпатья” 1968 р.) обмежився оглядом територій уздовж Тиси, захопивши лише північну частину історичного краю, а державний кордон не дав змогу вченому дослідити частину етнічної української землі, яка знаходилась у складі Румунії.

Деякі жанри, про які Гошовський писав у 60-х роках, сьогодні вже втрачені на українській території. Проте, як виявилося, подібні до описаних дослідником народномузичних творів побутують ще в селах повіту Марамуреш. Серед архаїчних та майже забутих є пісні, які виконувалися під час роботи – так звані “трудові пісні”. Зокрема, нами зафіксовані сінокосні пісні та спів під час збирання черешень. В. Гошовський писав про подібні пісні трудового приурочення, які колись співали під час копання картоплі (“копаньовські пісні”) в селі Теребля Тячівського району.

Дуже давніми і добре збереженими є давні звичаї та обряди, а також такі жанри як колядки, весняні ігрові пісні, весільні ладканя та приспівки.     Гарно збереженою є і давня інструментальна традиція. Зокрема, тут побутують телинки, флояри, трембіти та інструментальні ансамблі у складі: смúчки (скрипка), акордеон, зóнгора (різновид гітари).
Таким чином, можна констатувати, що села Мараморощини  ще досі зберігають давню культуру, яку потрібно зберігати, захищати та якомога швидше досліджувати, оскільки, на жаль, чим далі, тим більш невідворотними стають процеси загасання культурної традиції.

Пеліна Ганна