Наддніпрянщина

наддніпрянщина3jpg

Наддніпрянщиною називають землі, що пролягають вздовж середньої течії Дніпра. Інші версії назви – Придніпров’я, Подніпров’я. В українській національній свідомості Наддніпрянщина разом з прилеглими до Дніпра землями Лівобережжя виступає символом центральної України.

Дніпро на українській території перетинає з півночі на південь лісову, лісостепову та степову смуги  Власне Наддніпрянщиною (середньою Наддніпрянщиною) в культурному сенсі можна назвати лісостепові землі Придніпровської височини, прилеглі до середньої течії Дніпра. Це і є вузько окреслена територія Наддніпрянщини. Ядром правобережної наддніпрянської традиції є південь сучасної Київщини по течії р. Рось, східні райони Черкаської та Кіровоградської областей. На лівому березі Дніпра сюди прилягають  Драбівський, Золотоніський та Чорнобаївський райони Черкаської області, а також західна частина лівобережних земель сучасної Полтавщини, Дніпропетровщини та південно-західні райони Чернігівської області. Характерно, що історико-культурний кордон право- і лівобережних земель не сходиться з самою течією Дніпра. Умовна межова лінія проходить по його правому берегу, то наближаючись до Дніпра, то відступаючи від нього по території Кіровоградської області.

Від самого початку культура обох берегів Дніпра не була цілковито тотожною. Правобережна Наддніпрянщина постала з родоплемінного утворення полян,  лівий берег був заселений сіверянами. Історичний переділ розмежував сіверську територію на дві частини – північну під опікою Чернігова і Новгорода-Сіверського (субстрат поліської культури) та південну – навколо Переяслава. В ХІ ст. виокремлюється осібне Переяславське князівство, яке проіснувало до 1239 р.,  припинивши своє існування під тиском татаро-монгольської навали.

В ХVІІ ст., в часи козаччини, контакти між обома берегами Дніпра стали цілком реальними. Низка перемог війська Богдана Хмельницького зрушила все українське суспільство. В добу Руїни, коли держава Хмельницького розпалася на Лівобережну й Правобережну частини з окремими гетьманами, сутички між претендентами, що намагалися об'єднати державу, супроводжувалися регулярними двосторонніми переходами через Дніпро. Саме тоді могли бути закладені елементи культурної спільності в цілій Наддніпрянщині які ми і спостерігаємо, починаючи від козацької доби до теперішнього часу.  Спільність на цих землях постала на основі нового типу самоусвідомлення, а відтак музичного мислення.

Наше зібрання музичного фольклору з Наддніпрянщини далеко не вичерпує усього розмаїття традиційної музичної культури цього краю. Ми пропонуємо вибрані зразки, які дають бодай загальну уяву про музичну стилістику Наддніпрянщини.

З пісень календарного циклу найбагатшим є корпус зимових пісень. В Наддніпрянщині помічаємо пріоритет християнської тематики над  давніми господарсько-звичаєвими мотивами, характерними для суміжних автохтонних земель.  Тема різдвяних колядок – народження Ісуса Христа (№3), втеча Марії з Сином у Єгипет, страждання Господа, спокута гріхів (тут подається фрагмент колядки про грішну діву, №1). Шлюбні мотиви більше притаманні щедрівкам. На новорічні Меланки хлопці («женихи») зазвичай гостювали у тих дівчат, яких збиралися сватати взимку у м’ясниці. Традиційний сюжет щедрівки з побажанням шлюбу (№2) збагачується поетичними мотивами пишної золотої оздоби вінчальних атрибутів (чара, вінець, перстень), виготовлених із золотої березової кори. М.Грушевський запримітив у цих сюжетних деталях вплив багатого декору візантійської церкви на усну поетичну творчість

Грушевський М. Історія української літератури. Том. 1. – К.: Либідь, 1993. – С.304-305... Складочислова форма поданих тут зимових пісень (4+4; 6+6; 4+4+5) є багато в чому спільною з пісенною лірикою. На просторах Наддніпрянщини ритмічні схеми щедрівок ставали розлогими, орнаментально розспіваними, а темп – неквапливим  і мінливим. Кількаразові темпові зміни при переході до багатоголосся зустрічаємо і в інших обрядових та ліричних піснях (№1,7,8,9 ), що сприймається як знак виконавської свободи, якою володіють добре зіспівані гурти Наддніпрянщини.

У стилістиці весняно-літніх пісень подекуди присутні залишкові впливи північноукраїнської архаїки. Таких прикладів три (№№4-6). Риси архаїчної обрядової пісенності найкраще збереглися в нечисленних зразках стародавніх кличних веснянок з Лівобережжя (№5). Ефект пронизливо голосного співу як заклику весни створюється присутністю так званого «голосника» – тонкого голосу у високому регістрі, що характеризує спів середньої смуги Наддніпрянщини  на обох берегах Дніпра. В цьому зразку наддніпрянська співоча манера своєрідно змішалася з ознаками поліської традиції вузькооб’ємних ладів. Принцип ладової модальності як релікт прадавнього музичного мислення зберігає ігрова веснянка «Шум» (№4), поширена у правобережних селах Кіровоградщини. Нарешті, цікавий і рідкісний сьогодні зразок «обрамленої» петрівки з рефреном «Соловей-соловейку» (батько «набивається» дочкою, пропонуючи сватати її, №6) був зафіксований Михайлом Гайдаєм ще у 20-х рр. ХХ ст. в неширокій зоні поблизу р. Остер, яку й можна вважати північно-східною межею Наддніпрянщини.

Драматургія весільної обрядовості багата на емоційно контрастні епізоди, що включають і нестримні веселощі, і смуток розставання молодої з рідною домівкою. В нашому зібранні  зосереджені журливі, плачові пісні, які безпомилково можна віднести до весільної звичаєвості Наддніпрянщини. Притаманний цьому краю присмак плачової інтонації у поєднанні з декламаційною манерою в обрядових і ліричних піснях мимоволі нагадує, що лівобережні землі – колиска української ліро-епічної традиції, найповніше втіленої в думах. Першу з наведених тут весільних пісень «Ой матінко-жалібниченько» співають в останню суботу, яку молода проводила в рідному домі (№7). Друга пісня «Зеленая дібровонька» (№8), що супроводжує очікування молодого, пов’язана з психологічною розробкою настроїв непевності, напруженого чекання, що є знаком ліризації стародавнього весільного ритуалу. Найдовершенішу форму весільної лірики репрезентує пісня, яку співають молодій-сироті (№9). Її просторі розспіви, занурення у безкінечний мелодичний потік гальмують хід ритуалу, що є психологічно виправданим у цьому стилі.

Зразок поховального приказування до померлого онука (№14) демонструє не так мелодичну форму наддніпрянського ритуального тужіння, як образно багатий поетичний текст, який дійшов до нас з глибин давнього родового досвіду, розкриваючи високу духовність скорботи української жінки. Текст колискової пісні, спочатку прив’язаний до традиційних поетичних стереотипів, далі переходить до побутових перипетій життя, що характерно для імпровізаційної форми цього жанру (№23).

Великий шар побутової лірики охоплює всі грані людського життя, а надто драматичні колізії соціальних та родинних відносин. Із станових (соціально-побутових) пісень виділимо дві сольні чумацькі пісні, різні за характером, нагадуючи при тому, що сольна традиція від початку панувала у цьому жанрі. Популярна серед селян-хліборобів тема переваги мужицького життя над чумацьким подається в експресивному чоловічому виконанні (№11), а стриманий за характером жіночий спів, близький до епічної оповіді, змальовує картину життя і смерті в чумацькому стані (№12). Характерна для Наддніпрянщини тема найманої жіночої праці і долі молодої дівчини, що «одбилася од роду» на чужій стороні, розкрита у багатоголосій строковій пісні «Ой журавко, журавко» (№22).

Розвинена мелодійність є головною ознакою наддніпрянської лірики. Мелодії сягають діапазону септими – октави. Виразні, хоч і не дуже широкі складорозспіви, наближають багатоголосий спів до своєрідної протяглої манери, в надрах якої водночас заховані риси декламаційності. Для мелодичних розспівів характерне надмірне складоутворення: вокалізація приголосних, фіксоване дублювання голосних («гакання»), поява додаткових вставних часток які несуть експресію музичної оповіді (№№1, 9, 10, 17).

Мішаний склад ансамблю, що забезпечує звукову повноту і міць фактури – одна з яскравих прикмет наддніпрянського стилю (№№10, 17, 21) Завважимо активну роль чоловічого співу (№№10, 17), що слугує взірцем для жіночої повнозвучної манери з опорою на грудний регістр. Кращі зразки наддніпрянського багатоголосся характеризує поєднання поліфонічної самостійності голосів та консонантного узгодження вертикальних співзвуч. Поряд із зразками  звичайного, дворівневого протистояння колективного басу і виводу (№21) зустрічаємо приклади деталізованої лінеарної розробки голосових партій (№19).

Разом з тим сільська культура Наддніпрянщини відкрита для впливів міського середовища і освічених верств. Впливи писемної традиції канту на стилістику Наддніпрянщини виявляються у формуванні гомофонно-гармонічної фактури з провідним верхнім голосом сопрано. Популярна на Лівобережжі жартівлива пісня в кантовій манері «Била жінка мужика» у виконанні яготинського ансамблю дещо заповільнена порівняно з іншими відомими її версіями (№24).

Смуток пісенної лірики сповна компенсується запальними інструментально-танцювальними мелодіями (№27). Поруч з інструментальним ансамблем, подається жартівлива пісня з супроводом «під язик» Думай-думай (№25).

Олена Мурзіна,

кандидат мистецтвознавства