Писанкарство

98

Чисте, фарбоване або ж розписане яйце стало міфопоетичним та релігійно-обрядовим символом вже у найдавніших цивілізаціях Землі (світове чи космічне яйце). У міфах різних народів воно є образом первопочатку, з якого виникає Всесвіт, певне божество, людський рід, а також символізує сонце, тепло, життя, творця-деміурга. У багатьох народів з яйцем пов'язують створення чи виникнення не лише земного світу, але й часової структури цілого. Такі космогонічні функції символа яйця співвідносяться також з важливою його роллю в ритуалах родючості, відродження, пробудження до нового життя.
В українців також склались міфопоетичні образи яйця як джерела життя, багатства, добробуту («яйце-райце»), існує також велика кількість християнських леґенд та переказів щодо великодних яєць.

1

Достеменно відомо, що вже у княжі часи до прийняття християнства у давніх українців існували ритуали і обряди, в яких використовувались як образи-символи оздоблені пташині яйця або ж керамічні писанки у формі яєць.

На жаль, зважаючи на крихкість шкаралупи, власне самі писанки із давніх віків до нас не дійшли (найдавніші ориґінали українських писанок походять із останніх десятиліть ХІХ століття і зберігаються у Львові). Зате маємо численні описи та документальні свідчення очевидців про виготовлення та вигляд українських писанок. А в ХІХ столітті писанкарство із різними технічними і художніми (залежно від реґіону) відмінностями спостерігається практично по всій етнічній території українців. Це засвідчують також численні давні колекції писанок у музеях Києва, Львова, Кракова, Варшави, Лубен та ін.

Локальні відміни писанок зберігаються і донині. Відрізняються не тільки писанки з різних реґіонів, але й з сусідніх сіл — у всякому разі колоритом і улюбленими мотивами розписів.

Виготовляли писанки сільські жінки та дівчата, ченці, міські панночки та ін. навесні перед святом Великодня (Пасхи). Для писанок відбираються переважно яйця «первісток» (курей, які щойно почали нестися), найкращою для розведення фарб водою вважають ту, що отримали із розтопленого снігу, під час «крашення» до світлиці можуть заходити лише «чисті» (здорові фізично і морально) люди.

За технікою виконання писанки поділяються на «крапанки» — яйця, вкриті кольоровими плямами на тлі іншого кольору; власне писанки — розписані за допомогою воску різними декоративними орнаментами; «мальованки» — розмальовані пензлем; «крашанки» — забарвлені лише одним тоном і «скробанки» — або ж «дряпанки». Найпоширенішим є «восковий» метод декорування яйця, який полягає в тому, що спеціальним писачком («кисточкою») — маленькою бляшаною конусоподібною трубочкою, закріпленою на дерев'яному держачку, виконують рисунок бджолиним воском на поверхні яйця. Він повинен залишитись білим. Далі яйце забарвлюють жовтою фарбою і наносять на нього ті елементи розпису, що повинні бути жовтого кольору. Опісля настає черга червоної барви (за кожним разом інтенсивність фарби наростає аж до найтемнішої). Потім на цьому тлі виписуються ті деталі орнаменту, що повинні бути червоними і т.д. Це техніка нанесення «теплих» (однієї гами) барв. Для нанесення додаткових «холодних» (синіх чи зелених) усувають зайву фарбу із місць, призначених під розпис «холодними», і протравлюють шкаралупу у воді з оцтом чи капустяною кислотою. Після цього продовжується планова робота.
Дуже поширеним видом великодніх писанок є «крашанки», забарвлені лише одним тоном без усяких прикрас.

На східному Поліссі зберігся один із найдавніших методів писанкарства наших предків — виготовлення «дряпанок» чи «скробанок». Яйце фарбують в якийсь темний колір, а потім металевим вістрям чи голкою зішкрябують пофарбований шар шкаралупи, утворюючи бажаний орнамент. Деякі із лемківських та поліських скробанок за витонченістю виконання наближаються до найвишуканіших ювелірних виробів.

Фарби для писанкарства здебільшого готуються за традиційними рецептами з коріння чи кори різних дерев та кущів, з цибулиння тощо. В останні роки все ширше використовуються анілінові барвники, а замість бджолиного воску парафін.

Яйця для писанок найчастіше беруть курячі, але часто розписують також качині, гусячі та деяких голубів.

Зображали на писанках віддавна певні символічні й маґічні знаки. Нові елементи вводились рідко й нерадо. Як правило, до цього вдавались тоді, коли з плином часу губився й призабувався зміст первісних символічних зображень.

74

До найбільш популярних традиційних мотивів розпису писанок належать образ Великої Богині (жінки-праматері), солярні знаки (у вигляді розеток, зірочок, свастики, малюнків сонця і зірок, також «крутороги» і «павучки»), «сосенки» (символ вічнозеленої рослини, що плететься по землі, або ж «небесного змія», що запліднював яйце). Серед геометричних орнаментів найпопулярнішим є своєрідний елемент у вигляді хвилеподібної смуги — «безконечник» (український меандр). Надзвичайно цікавими є і поділ поля писанки на барви та кольорове вирішення орнаментів, розписів і тла.

103

Колись із писанками виконувались дії в маґічних ритуалах. Багато із цих маґічних дій, надто ж пов'язаних із землеробством, практикуються досьогодні. Так, на весняного Юра (6 травня) для забезпечення доброго врожаю писанки котили по зеленому збіжжі й закопували у землю. Великоднього ранку вмивалися водою, в яку перед тим клали крашанки та срібні вироби, аби прибували сила й краса, а шкіра на личку була гладенька, як на яєчку. Шкаралупу з-під свячених яєць кидали у воду, що тече, аби задобрити пращурів і щоб у них («на тому світі») також настало свято (на Великдень). Свячені писанки є оберегом житла від природніх стихій, а для людей і тварин — від «лихого ока». Писанки використовуються і в народній медицині.

Писанки можуть бути елементом забави для дітей і молоді: грають «навбитки», «навкатки», «чокаються» тощо.

Красиво розмальовані писанки є також чудовою прикрасою кошиків з харчами, що їх несуть до церкви святити перед Великоднем. Порожні шкаралупи з-під писанок часто зберігають для прикрашування житла, нанизуючи їх на шнурочки і підвішуючи біля ікон (як правило, по три).
Загалом писанки писали для власного вжитку, і щойно з 1960-х років їх (або розписані дерев'яні макети писанок) почали продавати на великодних базарах та ярмарках. Традиція писанкарства є однією з найдавніших і найстійкіших на всіх етнічних українських землях. Вона добре прижилась також повсюди в середовищі української діаспори (як, зрештою і вишивкарство, а почасти й різьбярство). Протягом останніх десятиліть (з 1950-х років) писанкарством все частіше зацікавлюються професійні художники, а також оформлювачі та модельєри. Мотиви розписів писанок здавна мали великий вплив і на українську вишивку, а нині творчо засвоюються, втілюються та переосмислюються майстрами різних видів українського декоративного мистецтва.