Народне малярство

26

Ще з часів княжої держави народні традиції були істотним компонентом українського малярства. Виразні самобутні риси проступають вже у монументальному мистецтві староукраїнських храмів. Ці традиції монументальних розписів розвивались протягом наступних віків. Церкви — кам'яні і дерев'яні — з настінними розписами збереглися до нашого часу на теренах Галичини і Закарпаття. Авторами церковних розписів, а також ікон, і, зокрема, іконостасів були переважно народні майстри, найчастіше анонімні. У своїх творах — іконах та великих монументальних композиціях — вони віддзеркалювали реалії життя, передавали особливості світобачення, смаків і думок свого середовища.

Бурхливий розвиток як професійного, так і народного малярства спричиняється у XVI столітті до усталення у цьому останньому яскравої й самобутньої стилістики і образності. У руслі іконописного канону народні митці намагаються передати власне сприйняття образу простої людини — свого сучасника, її переживань, прагнень, сподівань, намагаються відтворити яскраві народні типажі. У межах релігійної тематики з'являються світські і соціальні мотиви.
У XVI — XVIІ століттях особливої популярності набувають певні євангельські сюжети, особливо прийнятні світоглядові українського народу, його морально-естетичним нормам і переконанням. До таких сюжетів належать «Страсті Христові», «Жертвоприношення Авраама», ікони Богородиці, архангела Михаїла, Параскеви П'ятниці та Юрія-Змієборця. Ікони або ж образu стали невід'ємним компонентом інтер'єрів житла. Під образaми, що висіли на чільному місці хати — покуті (кут між східним і південним вікнами світлиці) — здійснювались найважливіші обряди, до образiв молились, ними благословляли у найважливіші моменти життя людини.

Домашні ікони малювались на дошці, рідше — на полотні чи склі (у західноукраїнському реґіоні). Народні малярі — автори образiв — практично завжди були анонімними. Майже кожна місцевість мала своє коло майстрів-малярів, що дотримувались усталених і люблених у народі мотивів і традицій. Більшість народних ікон вражають своєю щирістю і наївністю у трактуванні обраних образів. Із XVIІ століття до улюблених сюжетів додаються образи святих Миколая, Іллі, Варвари, сюжети Спаса нерукотворного, Покрови Пресвятої Богородиці, що якнайточніше відповідали основам народного світогляду.

Приблизно з кінця XVIІ століття народні малярі почали створювати також картини світського змісту. Найсамобутнішим явищем у цьому ряду стали картини «Козак Мамай», що їх малювали аж до кінця ХІХ століття. Козак Мамай — народно-фантастичний образ мандрівного запорожця, що став втіленням основних рис українського характеру. Він щирий і добродушний, мудрий і кмітливий, добрий господар і мужній вояк — уособлював ідеали волі й незалежності, життєлюбності й оптимізму. Цей образ був знаним і любленим у всіх верствах українського народу: козак, що сидить по-турецькому під дубом. Поруч завжди вірний кінь, недалеко лежать чи висять шабля, пістоль, рушниця (миролюбність, але готовність дати відсіч), люлька, бандура і келих з карафкою, а ще — лукава усмішка на устах (хоч і схильна погуляти і хильнути, але багатої душі людина).

Дуже часто на цих картинах було зроблено написи, які доповнювали і конкретизували бачення цього образу в народі, а часто й вели своєрідний діалог з глядачем.

Починаючи з кінця XVIІІ століття, розширюється тематичний діапазон народного малярства, з'являються твори на історичну, побутову тематику, пейзажі, морально-етичні й гумористичні сюжети. Продовжується започаткована наприкінці XVIІ століття традиція портретного живопису, популярними стають народні трактування історичних персонажів.

У ХІХ столітті з'являється такий популярний вид народного мистецтва як народна ґравюра, лубок.
ХХ століття дало ціле ґроно талановитих майстрів народного живопису, що у своїй творчості розвивають барвисті й фантастичні образи, породжені власною уявою і реалізовані за законами стилістики народного малярства XVIІІ — ХІХ століть і українського декоративного розпису. Це Ганна Собачко-Шостак, Параска Власенко, Наталя Вовк, Параска Хома, Марія Приймаченко, Никифор Дровняк з Криниці, Катерина Білокур, Іван Сколоздря та ін.