Вироби із сиру

У мистецтві гуцулів особливе місце посідає народна іграшка із сиру. Сучасна етнографічна наука поки що мало вивчила цей вид народної творчості, однак він і сьогодні має своїх шанувальників не тільки на Гуцульщині, але й далеко за межами Карпат і України.

Практика виготовлення художніх виробів із сиру започаткувалася у пастушому середовищі, на полонинах, коли з грудкового сиру виготовляли не тільки бринзу, але й парені сири. Розпарений у гарячій воді чи молоці овечий сир („будз”) після ретельного розминання руками ставав пластичним і придатним для ліплення. До найдавніших виробів цього типу належали „фірмаки” – своєрідні паляниці, відтиснуті у спеціальних різьблених формах, оздоблених солярними знаками чи іншими геометричними орнаментами. Із в’язкого сиру пастухи виготовляли також “колачі”, якими обдаровували відвідувачів на полонинах, передавали рідним, на згадку дівчатам, жертвували за душі померлих. Великі сирні колачі були атрибутом весільної обрядовості. Їх використовували під час заручин для старостів, у день шлюбу – для молодих, на другий день весілля дарували дружці та дружбі або зберігали на пам’ять. Окремі художньо оформлені колачі й фірмаки ставали мистецькими творами, що й забезпечило їм місце у збірках багатьох музеїв. З часом завдяки добрим пластичним можливостям сировини сформувалося мистецтво сирної фігурної пластики (коники, баранчики). Відповідні вироби спочатку слугували пастушими оберегами, виконували ритуальну функцію. З кінця XIX ст. виготовлення сирних фігурок розвивається як окремий вид творчості, що ним здебільшого займалися жінки. У перші десятиліття XX ст. центрами виготовлення сирної іграшки стають Річка, Брустурів, Снідавка, Шепіт.

P3312112.resized

Найулюбленішими образами фігурної сирної пластики виявилися коники з вершниками, з бербеницями, сідлами, олені (з аналогічними атрибутами), рідше – пташки, дрібні звірі. Сакральна функція цих виробів поступово затемнюється, натомість починає домінувати розважальна – фігурки побутують як власне сирна іграшка. Оригінальність сирної іграшки забезпечується уже самим матеріалом, світло-жовтувате забарвлення якого при просвічуванні збагачується світлотінями. В’язкість маси уможливлює вільне формотворення, витягування з одного шматка певних об’ємів аж до найтоншої нитки. Це давало майстриням змогу у нехитрих забавках творити маленькі шедеври. Сирні іграшки гуцульських майстрів – це чудові гостинці для дітей, якими можна було не тільки залюбки втішатися та гратися, але й із задоволенням ласувати. Вони виконували також дидактичну функцію, були маленькими зліпками великого навколишнього світу, втіленням народного уміння й мудрості.

Ганна Горинь,
кандидат історичних наук