Традиційна культура

Карпати – гірська система на території ряду держав Європи. Східна лісиста частина Карпат здавна заселена українцями, тому її іноді називають Українськими Карпатами. Цей незвичайний край, загадковий із своєрідним ландшафтом, рослинністю розкинувся від Покутського передгір’я на північному сході до гірського хребта Горган, гірської групи Свидовець, найвищого гірського масиву Чорногори, а від нього – до Гринявських, Рахівських гір (останні ще називають Гуцульськими Альпами), Чивчинських гір (найнеприступнішої частини Українських Карпат). У напрямку на захід високогірна частина спадає, переходить у Берегові або Скибові Карпати, Верхньодністровські Бескиди, Низькі Бескиди з хребтами й долинами поміж них. Важливим компонентом Українських Карпат є багата річкова система: найбільші з них – Прут, Чорний-, Білий Черемош, Чорна та Біла Тиса, Стрий, Опір, Сукіль, Лімниця, Мізунка, Теребля, Ріка, Латориця, Уж, Ослава, Вислок, Яселка, Висока, Ропа та ін.; найбільше озеро — Синевирське (“Морське око”, що на висоті 987 м).

Клімат Українських Карпат – помірно-континентальний, м’який як для гірської місцевості, з можливими різкими й непередбачуваними перепадами, зумовленими зміною абсолютних висот, характером рельєфу, специфікою атмосферної циркуляції тощо. Це особливо відчутно у нижніх і верхніх ярусах гір, що суттєво вплинуло на всі ділянки господарської діяльності та позначилось на народній культурі загалом.

Переважна частина гір вкрита лісовою рослинністю, дуже багатою за видовим складом та вартістю деревини. Це бук, смерека, ялина, дуб, граб, у Горганах трапляються унікальні породи пралісів – кедрова сосна і тис. Карпатський краєвид спокійний і ліричний, це своєрідне мереживо смуг суцільного лісу, перелісків, природних лук, царин і плаїв, бурхливих потоків і дзвінких струмків. По схилах гір тут і там або у вузьких долинах розташовуються рядами хати й господарські будівлі зрубних конструкцій, криті ґонтами, огорожі-вориння, на найвиднішому місці завжди церква – центр духовного і громадського життя. Карпати зачаровують і краян, і чужинців, їх оспівують поети, досліджують учені, пізнають краєзнавці й туристи. Особливе враження справляють Українські Карпати при знайомстві з місцевими мешканцями, їх побутом, колоритною традиційною культурою, виплеканою трьома сформованими на цій території етнографічними групами українського народу – гуцулами, бойками і лемками. Ще й досі остаточно не з’ясовані дискусійні питання самоназви українських горян, як і проблема територіальних меж їх побутування. За сучасним адміністративним поділом України Гуцульщина охоплює територію Верховинського, Косівського (без північної смуги), південну частину Надвірнянського і Богородчанського районів Івано-Франківщини; Путильський і південну частину Вижницького р-ну Чернівецької обл.; Рахівський – на Закарпатті. Бойківщина займає центральну територію Українських Карпат: південно-західну частину Рожнятівського, Долинського р-нів Івано-Франківщини; Сколівський, Турківський, південну смугу Стрийського, Дрогобицького, Самбірського і Старосамбірський р-ни Львівщини; північ Міжгірського і Велико-Березнянського та Воловецький р-н Закарпаття. Лемківщина – це крайня західна частина Карпат по обох схилах Низьких Бескидів, яка розмежована Карпатським вододільним хребтом на північну та південну частини. Північна частина Лемківщини знаходиться на території Польщі (Сяноцький, Кросненський, Ясельський, Горлицький, Новосандецький, Новоторзький повіти), а південно-східна – Пряшівщина – Словаччини. В Україні лемки проживають на Закарпатті – у Перечинському р-ні і частково Великоберезнянському. Важливо пам’ятати, що лемки за межами України не є діаспорою, у Карпатах їх питомі землі. Культура бойків, гуцулів, лемків має загальноукраїнську основу, закорінену багатьма рисами у праслов’янську. Незаперечними є також іншоетнічні впливи: внаслідок компактного проживання поруч ряду меншин, а також багатовікового національного гноблення польськими, німецькими, румунськими, угорськими загарбниками в Українських Карпатах переплелися культури різних народів. Боротьба українців проти асиміляторської експансії чужинців значною мірою сприяла утвердженню національної культури, збереженню багатьох реліктових явищ.

Специфіку народної культури мешканців Карпат визначило й своєрідне природно-географічне середовище, яке зумовило два основних типи господарської діяльності – тваринництво й землеробство – з перевагою певного в кожному етнографічному районі. Високогірна Гуцульщина з багатими субальпійськими луками мала сприятливі умови для розвитку відгінного тваринництва (полонинського господарства), яке стало тут пріоритетним. Для рільництва відводилася мінімальна частина земельних угідь, оскільки в цій зоні воно було нерентабельним.

Для центральної та західної частини Карпат, де живуть бойки й лемки, характерні невисокі хребти з пологими схилами та широкі терасові долини рік. Ґрунти тут найбільш придатні для рільництва, тому переважають орні землі й сіножаті, а тому основним заняттям в регіоні стало землеробство, побічним — тваринництво. Домінуючий тип господарської діяльності визначав життєвий уклад мешканців цієї території, накладав відбиток на звичаєву обрядовість, народні промисли, мистецтво тощо. Природні ресурси спричинилися до розвитку локальних занять: лісосплаву і лісорозробки, випалювання дерев’яного вугілля, викурювання смоли, дьогтю, золи, солеваріння, каменярства. Сезонне, регіональне значення мали торгівля, відхожі промисли, заробітчанство. Допоміжними були мисливство, рибальство тощо.

Важливе місце посідали народні промисли і ремесла, зумовлені не тільки побутовими потребами, але й природженим мистецьким хистом верховинців Карпат. У руках народних умільців побутові речі нерідко перетворювалися на високохудожні твори, зразки народного ужиткового мистецтва. До того ж дух творчості переносив майстра в іншу систему мислення і світосприйняття, допомагав формувати нові життєві орієнтації. Це допомагали зберігати чистоту звичаїв та обрядів, багату міфологію, самобутність народного мистецтва й традиційної побутової культури українців Карпат. Докладніше довідатися про це дають змогу численні наукові праці, а також фондові зібрання багатьох музеїв України та зарубіжних країн.

Регіональна специфіка традиційної культури Карпат зберегла для нащадків цікаві, втрачені або невідомі на інших територіях, часто унікальні пам’ятки фольклорної, обрядової культури, ужиткового мистецтва. Яскраво виражена своєрідність культури українських горян створена на основі загальноукраїнських традицій. Водночас вона зазнала впливів через контакти з іншими етносами. Сформована таким чином самобутня народна культура українських горян урізноманітнила і збагатила загальноукраїнську духовну скарбницю. Сьогодні вона потребує уважного вивчення, творчого засвоєння та подальшого розвитку.

Ганна Горинь,
кандидат історичних наук