Світ уявлень та вірувань. Релігійність

Освоюючи зовнішнє середовище, мешканці Карпат пізнавали добро і зло, світлі і темні сторони життя. Це породжувало віру в існування надприродних сил, добрих і злих духів, взаємозв’язки і взаємозалежність живої й неживої природи, земного та потойбічного світів. З’ясовуючи першооснови усього сущого, горяни найчастіше зверталися до пам’яті свого роду. Так формувалися традиції світосприйняття й світорозуміння. Ще на початку XX ст. верховинці вірили, що “земля стоїть на воді”, “світ – на величезній рибі”.

Світогляд верховинця розкривався крізь призму землеробської психології селянина. Його постійне спілкування з природою зумовило одухотворення всього сущого (земля – “добра, плодюча мати”, “землиця свята”, “сонечко святе”). Вияв особливого пошанування землі простежується в присягах, зокрема, в збереженій на Бойківщині до початку XX ст. архаїчній формі кляття землею, відомої під назвою “відхоженє межі під дерном”.

Горяни зберегли чимало повір’їв, пов’язаних із стихією вогню і води. Неперевершеною вважалась очисна сила живої ватри – вогню, видобутого тертям дерева об дерево. Його широко використовували в календарній обрядовості при першому вигоні худоби на пасовисько, у полонинському господарстві, у весільних обрядах. Очисну силу мали вогні страсного четверга і Великодньої ночі, що їх розпалювали біля церкви, а також Стрітенської свічки – “громнички”, яку берегли в кожній хаті упродовж року. Багато вірувань, ритуальних дій були пов’язані з “непочатою” водою, ще більше – зі свяченою. Йорданською водою господар кропив хату і всі господарські будівлі, худобу, город, сад. Господиня на свяченій воді замішувала тісто і робила ним хрестики на стінах, дверях, хвіртці. Перед Святою вечерею і на Великдень вся родина вмивалася свяченою водою, щоправда, семантика цього обряду сьогодні трактується по-різному.

Дослідники відзначають, що демонологія українців Карпат не зазнала чужого впливу. Згідно із споконвічними уявленнями, розумінням добра і зла горяни самі “витворювали” собі таємничих істот, котрі були доброзичливими або могли зашкодити. Діяльність знахарів, ворожбитів, віщунів, “хмарників”, “град обурників”, які лікували людей, передбачали їх майбутнє, берегли від стихійних лих, пов’язувалася з божою силою. Представниками темних сил були упирі, відьми, вовкулаки. Поза тим були ще “чародійники”, які діяли відповідно до обставин.

У міфології горян збереглося найбільше сюжетів про упирів і відьом, про засоби їх знешкодження. Вони мають чимало регіональних і локальних своєрідностей. Існувало багато повір’їв, пов’язаних з духами-опікунами домашнього вогнища (“діди“ або “дідьки”). Вважалося, що останні живуть у печі і при доброму ставленні до них дбають про господарство, доглядають худобу й посіви. Недбайливе ставлення до таких духів спричиняло конфлікти. Найнебезпечнішими ставали домовики покинутої хати. Близькими до домовиків були “язі”, “лісниці”, “лісовки”, “нявки”, які жили в непрохідних лісах і шкодили людям. Поширеною була віра в “блуд”, нічниці, особливого страху завдавали відьми й чарівниці. На противагу їм дружелюбним, поблажливим до людей був “чугайстер”– позитивний образ Карпатської міфології, різносторонньо трактований у літературі та мистецтві. На Гуцульщині збереглася віра в чарівну країну, яку населяють добрі святі істоти “рахмани” – посередники між небом і землею. Живучи в світі духів, примар, реальних і міфічних образів, горянин прагнув захистити себе, свою родину, господарство, шукав допомоги, захищався оберегами і таким чином плекав досвід своїх попередників. У дотриманні релігійних вірувань українські горяни були доволі консервативними, вони з недовірою сприймали нововведення, були упередженими до тих, хто не шанував віри предків. Водночас, язичництво горян поєднувалося з християнською релігійністю. Без молитви, святого хреста, імені Бога селянин не розпочинав жодної важливої роботи. Скажімо, прокладання першої борозни господар починав молитвою і клав у ріллю писанку. Сівач перед сівбою споживав проскурку і вкладав її до мішка з насінням. При першому вигоні худоби на полонину ватаг, читаючи молитви, розкладав живу ватру, з молитвою обходив кошари і кропив маржину свяченою водою. Кожна побожна горянка, дотримуючись постів і сповіді, засвоювала від своєї мами і передавала дітям примівки й ворожбу від простріту, недоброго ока, вірила в упирів, відьом, нявок. Знахарі, покладаючись на силу своїх давніх обрядів, у примівках зверталися за допомогою до Бога.

Церква неухильно вела боротьбу із залишками поганських вірувань, поступово урівноважуючи язичництво й християнство. Внаслідок цього в українських Карпатах утвердився синкретизм нижчої і вищої форми релігій, які не суперечили одна одній.

Ганна Горинь,
кандидат історичних наук