Народна медицина

Народна медицина була своєрідним відображенням уявлень українців про анатомію і фізіологію людини, вірувань стосовно зцілювальної чи руйнівної дії явищ навколишнього світу. Причини і походження хвороб верховинці пов’язували з небесними світилами (сонцем, місяцем, кометою), явищами природи (вітром). Спричинені “злим” вітром недуги зараховувалися до найважчих, важко виліковних; особливо небезпечною для перебігу хвороби вважали нову фазу місяця, яка віщувала ріст. Горяни вірили, що недугу можна підлити, наслати — на це здатні знахарі, які продалися нечистому. Дуже поширеною була віра у “вроки”, у злі очі. Нерідко хвороби, надто ж пошесні, уявлялися міфічними істотами у подобі простоволосої босої жінки, яка ходить і голосить.

Майже кожен дорослий умів на примітивному рівні запобігати захворюванням чи лікувати їх. Для попередження окремих недуг використовували засоби з бактерицидними властивостями. Крім того, частіше, ніж в інших регіонах України, вдавалися до магічних дій, використання оберегів (полину, часнику, любистку, свяченої крейди, попелу з кадила, металевих предметів). Домашня “аптечка” включала настої квітів арніки, кореня валеріани, зеленого волоського горіха, також борсучий жир, п’явки та ін. Як лікарські рослини ґаздині культивували в городцях руту, любисток, лілію, шавлію, подекуди – валеріану, оман, живокіст. Якщо домашнє лікування не давало ефекту, зверталися до визнаних народних цілителів: баби-повитухи лікували дитячі й жіночі недуги, костоправи вправляли вивихи і складали переломи.

З усіх раціональних засобів лікування рослинного, тваринного, мінерального походження у Карпатах найпопулярнішим було зелолікування. Тут знали не тільки цілющі властивості рослин, але й найоптимальніші терміни їх збирання, способи сушіння, зберігання, виготовлення настоїв, виварів, мазей, порошків. Не обходилося без магічних дій, забобонів, повір’їв. Так, збираючи беладонну, гуцули танцювали біля неї, клали гроші, бойки залишали хліб і сіль – у цих діях простежуємо відгомін прадавнього жертвоприношення.

Гуцули найбільш цілющими вважали трави, зібрані до схід сонця на Івана Купала, бойки – в русальний тиждень, особливо у п’ятницю перед Трійцею. Багата флора Карпат давала змогу використовувати у народній фітотерапії понад 350 видів рослин. Значно ширше, ніж у науковій медицині, вживали дикорослі трави – валеріану, материнку, м’яту, звіробій, полин, ромашку. Верховинці не нехтували й цілющими властивостями отруйних рослин – блекоти, чистотілу, беладонни, які вживали переважно для зовнішнього лікування (компресів, купелів, підкурювання). Лікувалися також часником, цибулею, картоплею, морквою, капустою, буряком, хроном, петрушкою, кропом, кмином, вівсом, ячменем, пшеницею, льоном.

Певна регіональна специфіка виявлялася у засобах лікування та рецептурі. Так, у народній медицині бойків широке застосування мали овочі, зернові й технічні культури; універсальним ліком був овес. Гуцули надавали перевагу високогірним полонинським травам: арніці, оману, тирличу, моху ісландському, звіробою (“лік від ста недуг”). Специфічним було, зокрема, й виготовлення ліків на молоці (відварів шавлії, деревію, білого гриба, кореня лопуха), а також широке використання молочних продуктів (“гуслянки”, “жентиці”, овечого масла), поза тим — ялівцю, хвої, борсучого та ведмежого жиру, солі, нафти, землі, глини і піску.

Раціональні методи лікування в Карпатах часто поєднувалися з магічними діями, які були пріоритетом знахарів. Найбільшою популярністю користувалися “примівники”, “баїльники”, “землєні-боги”, “ворожільники”, з-поміж яких розрізняли “родимих” і “навчених”. Були знахарі-універсали і вузького профілю (від укусу змій, спалювання рожі, відливання ляку), які лікували мазями, настоями, відварами, але основне значення мали їх замовляння, які супроводжувались певними діями й ритуалами. З усіх відомих видів магії у Карпатах найпоширенішим була словесна (вербальна) магія – лікування силою слова, до якої вдавалися знахарки, а на Лемківщині ще й пастухи та ковалі. Широко практикувалася молитовна форма замовлянь із використанням ікон, хрестиків, запалених свічок. При лікуванні замовляннями вживали “непочату” (набрану до схід сонця), “наговорну” (над якою знахар проказав примівки) воду, в яку клали часник, кидали вуглини або “розрізали” її ножем. Особливо благодатною вважали свячену в церкві воду чи набрану в ніч на Івана Купала, а також узяту з цілющих джерел.

Вогонь як очищувальна сила разом із замовляннями використовувався при підкурюванні хворих і житла, лікуванні рожі, ячменю на оці. Священним вважали вогонь, видобутий вручну, вуглини від живої ватри, полум’я святвечірньої свічки. Магічних властивостей набували ритуальні, особливо святвечірні та великодні страви і предмети: крачун і вкладені в нього при випічці продукти, часник, мед, сіно з-під столу, свічка, залишки муки від паски, свячений хрін.

Магічні дії здебільшого спрямовувалися безпосередньо на хворого, зрідка — на його речі (сорочку, пасмо волосся), оскільки вважалося, що частина зцілює ціле (парціальна магія). Відома була магія лікування з використанням речей і кісток покійника, землі з могили, трісок з домовини, що було генетично пов’язане з давнім культом предків, вірою в опіку мертвих над живими. Відомим був у Карпатах також метод імітативної магії – лікування на ґрунті схожості: жовтуху – жовтими квітами календули, ячмінь на оці – спалюванням зерен ячменю.

На межі раціональних і магічних дій лікування була органотерапія, коли цілителі використовували органи тварин і плазунів – зуби, серце, шерсть, шкіру, кігті, “лінище” гадюк, кров птахів і звірів (у дитячих хворобах – батьківську). При переляку, зуроченні, родимих плямах на дитячому тілі вдавались до “злизування” їх. Поширений в Україні спосіб викачування переляку яйцем у Карпатах застосовували рідко, частіше “виливали віск”, підкурювали, висисали з чола.

У лікувальній магії багато важили час та спосіб проведення дійства, магія чисел три і дев’ять. Слова, а також дії й ритуали знахаря впливали на хворого психологічно, упевнювали у зціленні, що в багатьох випадках давало лікувальний ефект. Верховинці Карпат користувалися засобами й методами лікування, відомими по всій Україні та у Європі, нерідко дуже архаїчними. Ця практика становить неабиякий інтерес і для сучасних фахівців, стає предметом дослідження наукової медицини.

Ганна Горинь,
кандидат історичних наук