Лірницька практика в Українських Карпатах і на Передкарпатті

74

Традиція мандрівних співців-виконавців народного епосу та духовних пісень у супроводі колісної ліри в Европі (1-3) та в Україні (4-9) в супрязі зі співзвучними собі бандурницько-кобзарською та стихівничою (10) практиками становить особливий (високохудожній і, водночас, високодуховний) феномен, котрий, однак, і досі ще недоста тньо вивчений і навіть усвідомлений суспільством.

Міжнародна, національна, реґіональна й вузькольокальна диференційованість цієї воістину унікальної трансевропейської вокально-інструментальної традиції останнім часом стала предметом дедалі більшої зацікавлености в Европі і світі (27).

В сучасному лірництвознавстві існує думка про недостатню диференційованість реґіонально-стильових і побутово-корпоративних відмін в традиціях українського лірництва у порівнянні з иншими музичними (пісенною та інструментальною) практиками на рівні фіксації (4, 8-9), дослідження та аналітики (4-12). Однак, такий погляд не відповідає ні рівневи сучасних етномузикологічних студій, ані адекватному відтворенню самого феномену українського лірництва як традиції.

Праці Ф. Колесси (4), К. Квітки (5), В. Гнатюка (6; 39), П. Демуцького (8), К. Студинського (40; 41), С. Грици (1, 12), О. Ошуркевича (9) та ин. показали, що типологічні відміни в структурі мелосу, особливостей виконавства і навіть форм побутування реґіональних галузок лірницької практики в Україні все ж існують, а, отже, існує й об’єктивна необхідність продовження їх дослідження. Аби з українською лірницькою традицією не сталося так, як у Західній Европі, де із направду сучасних і потужних наукових позицій досліджують вже не автентику, а рештки всуціль редукованих, рудиментарних й марґіналізованих щодо стилю, духовности й автохтонности вторинно-десятинних форм своєї модернізованої традиції (див. 13), необхідно негайно, ще не цілком стертими «слідами» останніх живих українських лірників заходитися описувати й аналізувати ті крихітні дані, які науці, всупереч наджорстоким репресіям і природній корпоративній закритості самої традиції, все ж вдалось зафіксувати. Із загальних відомостей про побутування колісної ліри на Бойківщині у З. Булика-Г. Дем’яна (із посиланням на І. Вагилевича –15:125), читаємо: «Майже зовсім вийшла з побуту і насьогодні стала рідкістю триструнна ліра з корбою, яка давніше була тут добре відомим інструментом» (16: 267). На це, однак, слід зауважити, що, по-перше, на Бойківщині колісна ліра «вийшла з ужитку» не «майже зовсім», а цілковито і, вочевидь, дуже давно. Найімовірніше ще перед згадкою, зафіксованою І.Вагилевичем наприкінці ХІХ ст. Принаймні, жодних сучасних даних про неї навіть на рівні згадок у пам’яті старожилів ніким не зафіксовано (30). По друге, твердження, що ліра «давніше була тут добре відомим інструментом» на підставі однієї лише згадки навіть такого авторитетного вченого як І. Вагилевич, ще не доводить ні інтенсивности побутування лірницької традиції на Бойківщині, ні навіть її фактичного тут активного побутування. Найраціональнішим було би припустити, що згадка І. Вагилевича є вислідом поодинокого або ж у найкращому разі спорадично-фраґментарного характеру практикування т.зв. «зайшлих» лірників, котрі, ймовірно, раз-пораз прибивалися із порівняно багатших низинно-галицьких теренів до значно бідніших гірсько-бойківських. На це, зосібна, вказують і факти записування І. Франком «на Дрогобиччині ... лірницької пісні» у т.зв. «пасивній» традиції (див. 42: 319; цит. за 43: 179), фіксації К. Студинським слідів лірницького цеху у Миколаєві (41) й окремі матеріали, видрукувані в австро-угорській науковій літературі тощо (див., зокрема, світлину із зображенням русинського лірника з інструментом дещо гіпертрофованого розміру, що сидить на фоні бойківської церкви з усіма атрибутами традиційного лірникування: ліра, торба, костур, капелюх з грішми тощо- 44: 543).

Характерно, що в передкарпатських зонах поширення лірницької практики, котрі безпосередньо контактували із порівняно природнішими й потужнішими її анклавами (галицьким, волинським та західно-подільським), виразно простежується тяжіння до згаданих центрів українського лірництва як на рівні побутово-корпоративних зв’язків, так і на рівні діялектних, інтонаційних та виконавсько-стильових спільностей (18: 264-287).

З Лемківщини надибуємо лиш окремі зразки записів апокрифічних пісень, що тією чи иншою мірою стосуються канонічного лірницького репертуару (див.14: 9; 23: 78; 35: 339, № 7177; 36: 18-19, № 9110) та ин. Непрямо на цей осередок лірництва на Лемківщині вказує також публікація лірницької пісні «Про Пречисту Діву Мати» (Пречиста Діва Мати Тиврівська), де мається на увазі «містечко Тирава біля Санока, на південному заході під Перемишлем» (45: 80). Але чи є ці факти ознакою достеменно лемківської лірницької практики, чи відлунням сусідніх надсянської й опільської, а чи лише фактом побутування зразків традиційно лірницького репертуару в т.зв. «пасивній» (стихівничій, пісенній) традиції, напевно сказати не можна. Правдоподібно, що на території Лемківщини, лірництво як традиція, вочевидь, в минулому сторіччі сформована не була, а зафіксовані тут поодинокі «pie?ni dziadowskie” належать до репертуару “dziad?w kalwaryjskich” або ж “зайшлих” лірників з надсянсько-холмських і галицьких теренів, які тісно співпрацювали із цими історично і стильово виразніше сформованими лірницькими осередками.

«Як доводять факти, — пише К. Черемський,- кобзарські і лірницькі цехи існували до 20-х років ХХ ст. Так, у 1925 році лірник Каленик Костюк говорив, що «в Перемишлі ... і тепер є цех» (37; цит. за 31: 82). «За дослідженням Гната Хоткевича, ще наприкінці ХІХ ст. лірницькі цехи в Тисьмениці, Фразі, Великих Мостах навчали незрячих майстерності виготовляти ліри (38; 31: 120). За даними К. Студинсь кого від лірника Захарка Головатого усередині ХІХ ст. «тішилися славою» лірницькі школи «в Олеську коло Підкаменя..., в Мостах Великих..., в Дроговижи..., в Миколаєві, коло Стрия..., в Тисьмени ці..., на Буковині коло Чернівців» (41: 260). Окрім цих славних цехових шкіл у підкарпатських околицях льокалізувалося багато менших за масштабами осередків галицького лірництва, що служили ніби своєрідною «сполучною ланкою» зі ще славнішою західно-подільською традицією.

Навіть при найзагальнішому порівняльному зіставленні зразків лірницького псальмового репертуару опільсько-підгірської традиції (див. 19: 46; 20; дод., прикл. №1-2; 19: 46; порівн. — 35: 472, № 7457) із адекватними собі за стилем псальмами з Волині зі збірки О. Ошуркевича- Ю. Рибака з репертуару Івана Власюка — «Смика» (решта типово лірницьких співів реліґійного змісту у збірці відсутні), мимоволі впадає у вічі характеристична типологічна подібність лірницького мелосу названих псальм з Опілля із волинськими (там само: Мелодії пісень, № 1-3). На рівні відмінностей, однак, маємо досить вагомий відсоток вербально- та музично-діялектних різниць (порівн. 20 та 9: Тексти пісень, № 14, 24).

З наведених для порівняльної аналізи двох зіставлюваних вербально-діялектних масивів лірницької співацької лексики бачимо виразнy схильність кожної із традицій до власного (автохтонного) матірнього пня та наявність незначного вмісту (особливо у волинсь кому матеріялі) загальноукраїнських мовно-лексичних нормативів. Відмінності тут виразно домінують над спільностями, що дозволяє констатувати помітну мовно-словесну диференційованість порівнюва них традицій на рівні діялектних відмін, незважаючи на порівняно незначну їх географічну віддаленість.

Музично-діялектні відмінності тут виражені менш контрастно, зберігаючи тим самим відданість більше псальмовій монодичній структурі, аніж музично-діялектним особливостям питомих реґіональних інтонаційних стилів. Виняток становить хіба-що розворянська «Сирітка», де у мелодичних варіянтах «б» і «в» надибуємо ознаки ґенамісотонічних ладово-інтонаційних нахилів, властивих покутсько-гуцульському музичному діялектові. Істотно, що вони мають властивість епізодично затримуватись також і на бойківсько-гуцульському та покутсько-опільському пограниччях. Це залишилося, однак, поза увагою пильного аналітичного ока О. Сироїд при порівняльному зіставленні даного зразка із типологічно схожими мелодіями духовних пісень з бойківського Ільника, опільського Задвір’я та їм подібним з-під Львова, Брод, Станіслава тощо (46).

Р. Сов’як, мабуть, теж помилково (хоч і не цілком безпідставно) визначив розворянський варіянт «Сирітки» як пісню-думу, констатуючи: «Таким способом (без використання тактових рисок – М.Х.) записано й лірницьку пісню-думу «Ой помер отець, мати» (19: 46). Дійсно, два найголовніші варіянти («а» і «б») схиляються до нерівноскладової строфіки із прикметними для неї імпровізаційними видозмінами (див. там само). В результаті всі три варіянти разом утворюють побудову, що композиційно нагадує думу.

Однак, це, радше, спорадична й відчайдушна спроба лірника Олексія вирватись із тісного «прокрустового ложа» рівноскладової строфіки і максимально наблизитись до так духовно і виконавськи близької єству кожного лірника імпровізаційної природи думи. Можна також уявити собі даний варіянт «Сирітки» як своєрідну світлину-фотовідбиток однієї із хронологічних стадій механізму поступового трансформування у часі строфічних форм із максимально вираженою імпровізаційною побудовою у нерозвинуті ще астрофічні.

У кожнім разі маємо всі підстави вважати, що на подібну, розкішну щодо імпровізаційности стилю форму, могла спромогтися лише достатньо сформована і достатньо розвинута з музично-викона вського боку традиція, котрій уже було тісно в структурно-примітивних рямцях строфічних духовних співів. І хоч на теренах Галичини їй не вдалося сягнути розмаху знаменитих полтавсько-слобідських «козацьких псальмів»- дум, все ж наведений тут матеріял і його аналіза дозволяють констатувати факт беззаперечного зв’язку галицько-карпатського лірництва з подільським, волинським та лівобережним. І відбувався цей зв’язок не лише на рівні переймання «вустинсько»-статутних звичаєвих (31) норм і принципів міжкорпоративної орґаніза ції, але й на рівнях репертуарних і виконавсько-стильових спільностей та запозичень. З бойківсько-опільським розмовним діялектом виразніше, ніж із сусіднім гуцульським, лучиться і вербально-діялектна мова покутських лірників (див. 18: 261-287; як виняток -порівн. з гуц. «кіло» –замість «тіло», «ме радити», «ме ходити», там само: 262 та ин.). На відміну від інструментально-танцювального мелосу реґіону, позначено го значним вмістом гуцульської ритмо-інтонаційної стилістики, лірницько-співацька традиція Покуття не виявляє особливої схильности до гуцульських інтонаційних орієнталізмів (ґенамісотонічних ладових утворень). Натомість, тут спостерігаємо значно стабільніше типологі чно означену її спорідненість із мелосом инших відомих галицьких (опільської, західно-подільської, волинської) та центрально-східноук раїнських (східно-подільської, східно-поліської, наддніпрянської, полтавсько-слобідської) лірницьких традицій.

Водночас, маємо тут і порівняно вищий, ніж у згаданих традиціях, відсоток частково фолькльоризованих мелодій церковно-літургічного складу (див. там само: № 491-492, 496-497, 504-505, 507) та польського (мазуркового) характеру (там само: № 495, 499-500). Виразно автохтонну інтонаційну основу (зокрема, коломийкову) має лише незначна частка мелодій (там само: № 506 — «Про св. Лазаря», 508 — «Про страшний суд» та ин.).

Rotation of f3

Певне уявлення про функціювання ліри, традиції співу з лірою та гри на ній на Гуцульщині дають спорадичні відомості із праць С. Мєрчинського (22), світлина з колекції П. Арсенича, поміщена в «Гуцульщині» В. Шухевича (32: 269), скупа характеристика інструмента Б. Яремком (33: 351) та ин.

Функціювання лірництва в гуцулів найповніше описує І. Мацієвський на прикладі сліпого Гинцара з Буковинської Гуцульщини (21: 116). Повідомляє про цього лірника, експонуючи фото його ліри (25: 760, № 253) та самого виконавця (там само: 831-832), й проф. М. Брьокер з Німеччини.

Діставшись, таким чином, европейського читача, у повному обсязі у себе вдома ці безцінні матеріяли, схоже, ще не скоро будуть опубліковані. Втім, навіть цей найскравіший факт фіксації на зламі ХХ-го та ХХІ ст у високогірній зоні Буковинської Гуцульщини активної лірницької практики та згадані фраґментарні її залишки в инших зонах реґіону, ще не дають однозначної відповіди на питання, чи існувала на теренах Гуцульщини достатньо потужна й орґанічна автохтонна лірницька традиція на зразок низинних реґіонів Галичини та України поспіль. Таким чином, ні наведені тут дані, ні навіть окремі фраґментарні нотні публікації його співогри (34), демонструючи високий стиль і техніку виконання, не дають цілісного відчуття на рівні сприйняття лірницької практики Гуцульщини як ориґінальної й повноцінно сформованої реґіональної традиції.

Підсумовуючи й виходячи із задиспонованих тут наукових даних та їх структурної й порівняльної аналізи, можемо запевнити такі найзагальніші висновки:

1. Лірницька традиція на теренах Українських Карпат і Передкарпаття наймовірніше пережила «пік» свого розквіту у ХVІІІ-ХІХ ст, а зафіксовані наукою дані наприкінці ХІХ- початку й середини ХХ ст є лише легеньким відгомоном її поступового і остаточного згасання.

2. Найхарактерніші риси лірництва як традиції у цій зонінайщільніше були закумульовані не у гірських, а в передгірських теренах (Надсянні, Опіллі, Бойківському Підгір’ї, Покутті), звідки поодинокі лірники поширювали свою практику на сусідні гірські реґіони Лемківщини, Бойківщини і Гуцульщини. На закарпатській стороні наукою не виявлено жодних слідів навіть “пасивних” форм її функціювання.

3. Мелогеографічні відміни між найхарактерніше вираженими інтонаційно стильовими масивами лірницьких співів та награвань – опільсько-бойківсько-підгірським та гуцульсько-покутським зберігають (хоч і в дещо слабше закцентованій ніж у пісенній та інструментальній традиціях формі) типологічну спільність із ознаками адекватних собі мовних та музичних діялектів.

4. Попри усю фраґментарність, недостатню фіксацію і дослідженість традиції, можна цілком певно стверджувати про існування в Передгір’ї Карпат і, ймовірно, на Гуцульщині достатньо потужної, корпоративно і стильово сформованої та реґіонально диференційованої практики лірницьких осередків, на що, зосібна вказують численні згадки старожилів і досить щільно насичений лірницькими мотивами репертуар питомо лірницької та пісенної традицій.

Михайло Хай,
доктор мистецтвознавства

Література та джерела:

1. Грица С.Й. Мелос української народної епіки. — К., 1967.
2. Вroсkеr М. Die Drehleier. – Ihr Bau und ihre Geschichte.-Texband.- Dusseldorf.- 1973; Brocker M. Die Drehleier.- Bild- und Registerband.- Dusseldorf.-1973.
2. Пшерембський Збігнев Єжи . Корбова ліра у Польщі.- Родовід.-1995.- Ч. 11.- С. 43-56.
3. Колесса Ф. Мелодії українських народних дум.—К.,1969.—С. 63.
5. Квітка К. До вивчення побуту лірників.— 1926.
6. Гнатюк В. Лірники // Етнографічний збірник.- 1986.-Т.2.- С.18-73.
7. Боржковский В.В. Лирники // Киевская старина.-1899.-26.-№9.- С.653-608.
8. Демуцький П. Ліра та її мотиви.- К., 1903.
9. Лірницькі пісні з Полісся / Записи, впорядк. і прим. Олекси Ошуркевича. Нотні транскрипції Юрія Рибака.- Рівне, 2002.
10. Хай Михайло. Лірницька традиція як феномен української духовності. // Родовід. — 1993. — Ч. 6 — С. 35-43.
11. Луговський Борис. Матеріяли до ярмаркового репертуару та побуту старцівства в Західній Чернігівщині // Вст. Ст В. Нолла.- Родовід.-1993.-№ 6.- С.83-119.
12. Грица С. Кобзарська та лірницька традиції на Поліссі // Зелений шум Полісся.-CD EXTRA.- AVE 014.- Мультимедійна частина.- №3.
13. Brocker Marianne. Freizeitgestaltung oder Existenzsicherung. Zur Sozialgeschichte eines „Frauen“ – Instrumentes .- Musikalische Volkskunde.- Band 15.- Koln.-2002.- S. 53-69.
14. Грица Софія. На схилах карпатських Бескидів / Вст.ст. до зб.
Українські народні пісні з Лемківщини.- Зібрав О. Гижа, заг. ред.
С. Грици.- К., 1972.- С. 4-15.
15. Вагилевич І. Бойки, русько-слов’янський люд у Галиччині / Передм. та переклад з польськ. Р. Кирчіва.- Жовтень, 1976.- №12.- С. 119-121.
16. Булик 3. В. Дем’ян Г.В. Народні музичні інструменти // Бойківщина, — К.,1983.-С. 265-269 .
17. Хай Михайло. Лірництво як феномен української духовності // Михайло Хай. Українська ліра (українською, анґлійською та польською мовами) .- CD.- Warszawa.-Koka.-1999.
18. Colberg O. Pokucie.- t. II.- Krakow.-1883.- 233 s.
19. Сов’як Роман. Остап Нижанківський. Нарис про життя і творчість.- Дрогобич, 1994.- 88 с.
20. Народні пісні зібрані О. Нижанківським.- Львів, 1891: окремі відбитки псальм, зап. Від Василя Кузьмича, співаних лірваком Олексієм з с. Розворяни (Львівщина).
21. Мацієвський Ігор. Християнське та етнотрадиційне в інструментальній музичній культурі народів Карпат: взаємозв?язки та антиномі // Традиційна музика Карпат: християнські звичаї та обряди.- Івано-Франківськ.-2000.-С.5-14.
22. Mierczynski S. Muzyka Huculsczyzny.- Warszawa.- 1965.
23. Грица С.И. Украинская песенная эпика.- М., 1990.
24. Лось А. Генезіс лірніцкіх спевау і формы старчаства на Беларусі // Родовід.-Ч. 6.-С. 311-36.
25. Brocker Marianne. Die Drehleier.- Nachtrag. Neues material zu Bau und Geschichte der Drehleier.- Dusseldorf .- 1973.- S. 723-861.
26. Горняткевич А. Відзеркалення лірницько-кобзарського побуту в лебійській мові // Посвіт.-Ч. 2/16.- 1994.
27. Von mancherley Musicalischen Instrumenten.- Li?burg.-2000.-192 s.
28. Привалов Н.И. Лира. Русский народный музыкальный инструмент. — СПб., 1905. — С. 2-17.
29. Банин А.А. Русская инструментальная музыка фольклорной традиции.- М., 1997.
30. Хай Михайло. Музика Бойківщини.- К., 2002.
31. Черемський Кость. Шлях звичаю.- Харків, 2002.
32. Шухевич. Гуцульщина.- Верховина.- 1999.
33. Яремко Б.І. Народні музичні інструменти // Гуцульщина.- К.,1987.
34. Мациевский И. В. Народная инструментальная музыка как феномен традиционной культури. — Диссерт. на соиск. уч. ст. докт. иск.-ведения. –Л.,1990.-338с.
35. Лисько Зіновій. Українські народні мелодії.- Т.7.- Торонто-Нью Йорк, 1981.
36. Лисько Зіновій. Українські народні мелодії.- Т.9.- Торонто-Нью Йорк, 1991.
37. ДІА у Львові, Ф. 688.- Од.зб.192.- С.120.
38. ДІА у Львові, Ф. 688.- Од.зб.192.-С.91.
39. Гнатюк В. Лірники. Лірницькі пісні, молитви, слова, звістки і т.п. про лірників повіту Бучацького.- Етн. зб., ІІ.- Львів, 1896.
40. Енциклопедія українознавства.- Т. 1.- К., 1993. / ENCYCLOPEDIA OF UKRAINE.- Respons. Editor Volodymyr Kubijovyc.- Paris-New-York.-1995.
41. Студинський К. Лірники // Зоря.- ХVІ- ХVІІ.-Львів, 1894 (й окрема відбитка).
42. Франко І. Святий Климент у Корсуні. Причинок до історії старохристиянської легенди // Франко І. Зібр. тв.: У 50-ти томах.- К., 1981.-т. 34.
43. Мельник Ярослава. Морські чуда святого Миколая: книжні фольклорні варіації теми // Вісник Львівського університету.- Серія філологічна.-Вип. 31.- С. 178-182.
44. Die osterreichisch-ungarische Monarchie in Wort und Bild. Galicien.- Wien.- 1898.
45. Трембіцький Анатолій. Лірницькі пісні та лірники Поділля // Народна творчість та етнографія.- № 4.-2003.- С. 75-86.
46. Сироїд Олена. Духовні пісні з Ільника // Вісник Львівського університету.- Серія філологічна.-Вип. 31.- Львів, 2003.- С. 395-402.