Фольклорна проза

Фольклорна проза українців Карпат охоплює такі жанри: казка, легенда, переказ. Окрім більшої, ніж на інших етнічних територіях прив’язаності до місцевості, гірського життя, вона демонструє також небуденне оповідацьке обдаровання „повістунів” які неодноразово дивували своїм хистом М.Коцюбинського і Г.Хоткевича. До них належала, зокрема, Ганна Гулейчук з Верховини, даром якої захоплювалася Христина Алчевська.

Специфіка гірських поселень з розкиданими по верхах та схилах гір оселями, більш відусоблене порівняно з низинними районами життя сприяли збереженню епічного жанру. Однак усамітнення зумовлювало й потребу спілкування. Тому добрий оповідач завжди мав вдячну аудиторію слухачів. Існувало повір’я, що до розповідей людей прислухаються демони, тому на полонинах, щоб задобрити злі сили, оберегти себе й худобу, пастухи вечірньою порою по черзі розповідали різні бувальщини — творили свою „Тисячу й одну ніч”. Легенди, перекази, бувальщини слухали скрізь: в колибі лісорубів, у час перепочинку на сезонних заробітках, на вечорницях, в хаті покійника. Оповідачі з цікавим традиційним казковим та іншим оповідним „репертуаром” були бажаними скрізь.

Казки Карпатського регіону – це здебільшого різновиди чи варіанти загальноукраїнських, частково — загальнослов’янських сюжетів. Підміна імен, включення у текст реалій народного побуту мешканців Карпат надає їм регіонального колориту. Особливо це стосується казок про тварин (варіанти „Пана Коцького”, „Кота в чоботях” та ін.) та соціально-побутових. Фантастичні казки багаті на сюжети, далекі від реального життя, однак є й такі, що пов’язані з уявленнями верховинців про надприродні сили („босуркані”, ворожільники та ін.). Останні частіше є дійовими особами численних легенд.

До найпоширеніших серед жителів Карпат видів народної прози належать легенди релігійної тематики. У них найкраще виявлено світорозуміння народу, описано створення Богом світу, людини і всього сущого, одвічну боротьбу двох творчих начал – Бога і „триюда”. Сюжети й образи Святого Письма трактуються довільно, їх карпатська специфіка виявляється у мірі міфологізації і відходу від канонізованих версій. Ідеал божественного часто приземлений, Бог і його антипод наділені земними рисами. Нерідко у релігійні сюжети вплетені побутові, соціальні. Окрему групу складають оповідання про небесні тіла – сонце, зорі, місяць, а з ними пов’язані ті, що стосуються земних, міфологізованих істот – чарівниць, відьом, знахарів. Близькими до релігійних є легенди про загробне життя.

Оповідання про велетів є одними з найдавніших. У Карпатах ці герої адаптовані до місцевих реалій: переступають через гори, їдять кулешу, пливуть на дарабах. Велети – захисники волі, їх зброя – топір — захована десь у горах і чекає земних героїв, здатних захистити людей і вибороти щасливу долю. Ця тема поступово трансформується в іншу – про опришківський рух. На Гуцульщині вона стає провідною у всіх жанрах словесної творчості. В уяві верховинців нащадками велетів є Довбуш, на Закарпатті – Головач, на південній Лемківщині – Яношік.  Ця тема дуже багатопланова і варіативна: це оповіді про легендарні постаті, зачаровану зброю, скарби, які мають ще послужити народові.

Інший цикл оповідної прози висвітлює історичні події, боротьбу із зовнішніми ворогами, насамперед з часів татаро-монгольської навали. Сюжетів не дуже багато, однак тексти розрослися внаслідок варіювання різних версій. У циклі переказів про татаро-монгольське поневолення привертають увагу тема патріотизму і зради, заступництво Пресвятої Богородиці. Окреме місце посідають оповіді про козаччину, втечу закріпачених селян із низинних земель у недоступні гори і заснування ними нових поселень (перекази  про походження населених пунктів, урочищ, пам’ятних місць). Серед горян популярними були перекази, які стосувалися близьких околиць, рідних сіл. Таких дуже багато на Сколівщині (Бойківщина), тут збереглося кілька версій походження сіл Славське і Опорець, річок Опір і Славка, урочищ Святослав'є, Татарський гріб, Козакове поле та ін. У бойківських народних оповіданнях пізнішого часу відображені події, пов’язані з будівництвом „цісарської дороги”, спорудженням залізниці через Карпати. Окрему групу складають оповіді про події Першої Світової війни, битви Січових стрільців на Маківці та Ключі.

Страх перед надприродними силами, постійна боротьба з ними викликали у мешканців Карпат бажання захиститися від них за допомогою слова. Так виникли замовляння і примівки (?).

Значне місце у традиційній прозовій словесності горян посіли анекдоти і бувальщини гумористичного змісту. В гуцульських анекдотах дослідники виявляють великий гумор, дотепність і сатиру, що поєднуються з простотою викладу матеріалу. Гумористичним характером відзначаються сюжети прози на молодіжних забавах (свято Андрія, лемківські вечорниці), і при померлому. Вони є своєрідним різновидом народної драми і зберегли багато архаїчних елементів.

Фольклорні традиції українців Карпат свідчать про їх нерозривний зв’язок із усною словесністю всієї України. Регіональна специфіка фольклору тісно пов’язана з історією, соціально-економічними, природними чинниками, територіальною близькістю з сусідніми народами.

Ганна Горинь,
кандидат історичних наук